1) Антрацикліни
Антрацикліни є класом сильних протиракових сполук, які широко застосовуються в хіміотерапіях різних видів раку, включно із лейкеміями, лімфомами, раком грудей і саркомами. Антрацикліни є продуктами різних видів стрептоміцетів. Найбільш важливими антрациклінами є доксорубіцин, даунорубіцин, ідарубіцин і епірубіцин. Антрацикліни здатні інтеркалювати в ДНК, порушуючи функції топоізомерази ІІ, ферменту, задіяного в реплікації ДНК і транскрипції. Це пригнічує синтез ДНК і веде до загибелі клітини внаслідок індукції апопотозу.
Антрацикліни також відомі тим, що сприяють утворенню вільних радикалів, які ще більше посилюють їх цитотоксичний вплив, завдяки пошкодженню клітинних мембран, ДНК і білків. Клінічне застосування антрациклінів часто обмежене серйозним побічним ефектом: кардіотоксичністю, яка може призвести до ураження серця. Незважаючи на це, антрацикліни залишаються наріжним каменем терапії раку завдяки своїй ефективності, і поточні дослідження спрямовані на розробку похідних із зниженими кардіотоксичними ефектами та покращеною специфічністю до ракових клітин.
2) Актиноміцин D, також відомий як дактиноміцин
Актиноміцин D, також відомий як дактиноміцин, є хіміотерапевтичним препаратом, який використовується для лікування різних видів раку, включаючи пухлину Вільмса, рабдоміосаркому, саркому Юінга та певні типи раку яєчників і яєчок. Актиноміцин D виділено із Streptomyces parvulus. Історично, це актиноміцин D був одним із перших вторинних метаболітів, які показали протиракову дію.
Протиракові властивості актиноміцину D є наслідком взаємодії з ДНК, де актиноміцин D переважно зв’язується із залишками гуаніну та пригнічує процес транскрипції, блокуючи фазу елонгації РНК-полімеразою. Таке гальмування перешкоджає синтезу мРНК і, як наслідок, синтезу білка, що призводить до загибелі клітини.
Незважаючи на його ефективність, використання актиноміцину D обмежене його токсичністю, яка може включати серйозні пошкодження шлунково-кишкового тракту, кісткового мозку та вплив на печінку та нирки. Зараз використання актиноміцину D відбувається для конкретних типів раку, де було показано, що він покращує результати виживання хворих. Актиноміцин D часто використовується як частина комбінованої хіміотерапії.
3) Блеоміцини
Блеоміцини є ефективними протипухлинними засобами. Ці препарати в основному використовуються для лікування лімфоми Ходжкіна, неходжкінської лімфоми, раку яєчок і деяких видів пухлин голови та шиї. Основним продуцентом блеоміцинів є Streptomyces verticillus. Блеоміцини зв’язуються з ДНК, викликаючи розриви ланцюгів ДНК завдяки окисному пошкодженню. Це призводить до зупинки клітинного циклу та апоптозу ракових клітин.
Блеоміцини вводяться внутрішньом’язево, внутрішньовенно або підшкірно, що дозволяє гнучко дозувати їх в клінічних умовах. Однією з помітних переваг блеоміцинів є їх мінімальний мієлосупресивний ефект, що робить їх кращим варіантом у комбінованих схемах хіміотерапії, де збереження кісткового мозку є вирішальним.
Однак використання блеоміцинів значно обмежене його здатністю спричиняти легеневу токсичність, яка може проявлятися у вигляді легеневого фіброзу, особливо кумулятивно. Цей побічний ефект вимагає ретельного моніторингу функції легень під час лікування із застосуванням блеоміцинів.